Історія школи у Саджаві

Наша біографія

Перші відомості про розвиток освіти в селі ми одержуємо з середини XIX століття. За даними 1858 року в селі була парохіальна школа, опікунство над якою здійснював Стадіон Рудольф. Школа діяла при церкві. У 1874 році в селі діє однокласна людова (народна) школа. У документах є згадка і про те, що в школі вчителював Георг Струмінський. Школа утримувалась на кошти селян. Селянські діти отримували мінімум знань з граматики, арифметики. Значне місце в навчальному процесі займав катехізис (вивчення релігії).

У 1880 роках австрійський уряд побудував у селі двокласну муровану школу. Першими вчителями у ній були Струтинський та Черкавський. У 80-х роках XIX століття, за свідченням документів, школа була не систематизована. Цікавим є те, що в 1882 році школа була навіть неорганізована, і лише по просьбі селян Ян Охримович вчив їхніх дітей. У цей час патронами села були Гізель та Філіп Стадіони, які володіли в Саджаві великою майновою власністю.

Наприкінці XIX – початку XX століття школа в Саджаві стає систематизованою. Однак, були роки, коли вчити дітей було нікому. Так, в 1895 році однокласна школа не мала вчителя. ( Шематизм, 1895). У 1911 році шкільна рада реорганізувала однокласну школу села Саджави в двокласну. Мова викладання була українська.

З 1914 року до виходу на пенсію в 1922 році директором школи був Решетило Михайло.        Вчителювали у ній Вінницька Софія, Потенга  Мячислав. (Шематизм 1914). Після нього директором школи став Василь Гарасим, який був активним культурно-громадським діячем і працював до 1934 року, після чого за активну діяльність польська влада забрала його із села.

В 1927 році в селі діяла << систематична >> двокласна школа,а в 1935 році вона була реорганізована в чотирикласну з українською мовою навчання,а вже через рік – у шестикласну. Було збудовано шкільне приміщення з двома класними кімнатами та квартирою директора. Позитивним є те,що значне місце в школі відводилось вивченню релігії, а це мало неоціниме значення у моральному вихованні підростаючого покоління. Обов’язковим у школі було вивчення польської мови.

Був у селі дитячий садок,діяв гурток "рідної школи" та "Сільського господаря".  Їх в 1926-27 роках очолювали  Іван Цюпа, Михайло Прокопів, Дмитро Попович, Микола Воронич.

Для 30-х років характерна активізація діяльності читальні  "Просвіта", братства тверезості. Про окремі позитивні зміни в житті селян свідчила діяльність у селі господарсько -споживчого  кооперативу та районної молочарні.  У всіх цих селянських громадах в основному брали участь заможні господарі. Біднота, залишалась економічно пригнобленою, була неспроможна давати освіту своїм дітям. За спогадами старожилів, основна маса селянських дітей вчилася рік-два. В основному діти вчилися взимку, а навесні  та восени працювали в господарстві. З 1934 по 1941 рік директором школи працює поляк Роман Біленький, а вчителями були Марія Виятек-Біленька, Наталка Кметик та Гелена Кшиштофек.

Ще в  ті далекі часи з села вийшла значна частина інтелігенції. До першої світової війни закінчили Станіславську гімназію два сини о.Паука ­– Зіновій та Юліан, а також два селянські сини – брати Бойки-Габунові.  Лікар і поручник УГА Зіновій Паук помер і Саджаві в 1919 році на тиф, а обидва Габунові пропали на війні. У 1918-1939 роках вчилися і закінчили гімназію Марія і Ярослав Решетили, Василь Цюпа, Петро Воронич, Юрій Федорів, Іван Дерень, Володимир Кметик, Василь Надрага-Війтів, Михайло Олексин, Михайло Бойко, Олекса Надрага-Війтів, Сидір і Теодосія Огоновські, Ярослава Решетило, Анна й Ольга Микитині. Щорічно, під час канікул, вони активно включалися в громадську і культурну роботу села.

В 1940−41 навчальному році школа має 6 класних приміщень, де навчалося 340 дітей, працювало 9 вчителів.

22 червня 1941 року гітлерівська Німеччина раптово напала на СРСР. Почалася війна. Більшість дітей залишила школу. І ще зараз і селі є люди, які в довоєнний час здобули одно-, двокласну освіту,а потім через війну своє знання не змогли продовжити. Під час німецької окупації все,що було в школі до війни, заборонялося і каралося. Обов’язковим було вивчення німецької мови. У школі нараховувалося всього 6 класів, директором працювала Решетило Марія.

У післявоєнний період відновлює свою діяльність Саджавська неповна середня (семирічна) школа. У школі забороняється вивчення релігії. Вводиться обов’язкове вивчення російської мови. Запроваджуються єдині програми і підручники. Директорів,вчителів направляють із східних областей України. Робиться це з тією метою, щоб якнайшвидше викоренити у молоді національні і релігійні почуття, денаціоналізувати і зрусифікувати молодь. Проявляється недовіра до місцевих кадрів. Так, з 1944 по 1947 роки директором школи працює Кузьмич І.Й., а з 1947 по 1951 роки – Новіков,  Лапшуков. У 1948 році в школу направлено Назаревську В.П., Кузьмінську Г.Ф., Тинявець М.Т., Пливако М.С., Павленко Г.Т.. У 1949−50 роках за направленням Ворошиловградського педінституту ряди вчителів поповнили Вольвак А.М., Гітало Б.І., Вишневецька Н.М.. Школа починає працювати на тоталітарну систему. Основна увага приділяється комуністичному вихованню. З цією метою у 1946 році в школі була створена піонерська організація, яка налічувала 50 піонерів, у 1948 році створено учительську  комсомольську організацію, яка нараховувала 5 чоловік,а в 1949 році – 8 чоловік. Якщо до цього року вчителями- комсомольцями були вихідці тільки зі Східної України,то з 1950 року ці ряди починають поповнювати молоді вчителі нашої області. Цього ж року створюється і учнівська комсомольська організація. З 1 вересня 1990 року у зв’язку з деполітизацією школи партійна,комсомольська, піонерська організації виведені за межі школи і припинили своє існування.

Із 1946 року в школі починають працювати вчителями і жителі Саджави. Воронич Михайло  Іванович – працює один рік вчителем 1-4 класів, Бойко Марія Миколаївна – теж працює вчителькою 1-4 класів до 1975 року,а Мороз Іван Васильович – працює вчителем фізкультури до 1981 року. Всі ці роки Іван Васильович присвятив вихованню здорових, фізично підготовлених юнаків і дівчат. Його вихованці  неодноразово були переможцями районних та обласних змагань, а Паливода Ганна Дмитрівна і Середюк Марія Василівна – переможці та призери республіканських змагань. Багато сил, уміння та енергії було затрачено на створення матеріальної бази. З його ініціативи обладнано чудовий спортивний комплекс,а в 1974 році – плавальний басейн.

З 1951 по 1955 рік директором Саджавської школи  Коваленко Яків Мусійович. За цей час школа добилася значних успіхів у навчально-виховній роботі. Підтвердженнями цього є те, що в 1952 році за умілу організацію навчально-виховного процесу директор Саджавської семирічки Коваленко Я.М. нагороджений знаком "Відмінник народної освіти". Невдовзі таку ж нагороду одержали: директор школи Швець А.О., завуч Левко М.Г., вчителі фізичного виховання Мороз І.В., Григорук Б.В., вчителі української мови то літератури Надрага М.П., Холевчук Н.Д., класоводи Воронич М.Ю., Мазур О.В., вчитель математики Мороз Г.Д., вчитель зарубіжної літератури Середюк Т.М., вчитель біології Дмитрук О.В., зав.бібліотекою Олексин Г.І..

Новий етап у розвитку школи починається з 1955 року,від якого і до серпня 1984 року директором школи працював Швець Анатолій Олександрович. У версні цього ж року в селі відкрито середню школу. Навчанням було охоплено 280 дітей, які навчалися у 8-ми класних приміщеннях. Для учнів сусідніх сіл Нивочини, Гринівки, Хмелівки та Глибокого, які навчалися в школі, обладнано інтернет та їдальню, що були побудовані господарським способом. Київський механічний завод надсилає у школу теплову електростанцію << Київ-2>>,що дало можливість ще у 1955 році електрифікувати один корпус школи та квартири вчителів.  У 1959 році господарським способом було побудовано нову двоповерхову школу на 10 класних приміщень.

Село все більше розбудовується і у січні 1985 року розпочато будівництво нової сучасної школи на 624 учнівських місць, яку введено в дію у вересні 1987 року.

У 1989 році створено шкільний "Музей етнографії і побуту с.Саджава".  Постановою Колегії  управління культури облвиконкому в серпні 1995 року музею присвоєно звання "народний".

З проголошенням незалежності України відкрито широкі можливості для оновлення змісту освіти на основі народності. Школа виконує важливу роль у вихованні учнів, формуванні в них любові до рідного краю, історичної пам’яті,духовності, національного характеру.

На базі школи та шкільного музею проведено Всеукраїнські семінари з питань морально-духовного виховання, туризму і краєзнавства,національного виховання. Традиційними у школі є обласні та районні семінари, авторські курси та педпрактика.

На замовлення Міністерства освіти у 1992 році знято фільм про школу "Диво калинове".